Із глибини віків,
Днів, таємницею покритих,
Б’є джерело біблійних слів,
До болем душ людських розбитих
З далеких древності часів.
Туга в таємне дух несе,
маєток серця думи розривають,
А джерело струмками мудрості тече,
І спраглі істину черпають.
Як досягти, збагнуть Твої
Діяня славні, Боже?
Тепер я бачу, що не зможе
Ніхто ніколи на землі.
Премудрість, вічність є в Тобі.
Тобою створене не зрозуміти,
Великий Бог, прошу: мені
Допоможи себе смирити.
Молю, відкрий те джерело
Святого Духа мудрості надбання,
Щоб в цій поезії було
Для тебе, Бога, вшанування…
Країна Уц, на Близькім Сході —
Край древності, життя святих,
Яким також на перешкоді
Ставав диявол, нісши гріх.
Земля північна, до пустині
Її тягнулися краї,
Бо за завісою твої
Границі, земле і понині,
Покриті тайною усі.
Край пастуха і землероба,
Поморених від праці рук
Й бажання знань про Всемогутність Бога,
І вірний Богу Йова дух.
Муж богобійний утікав від злого,
Невинний, праведний цей чоловік.
І не було на серці в нього
Робити те, що зветься гріх.
Він служить прикладом віками
Всім тим, хто Біблії словами
Дорогу в небо прикришає,
Із джерела, з криниці вічності черпає.
Багатий Йов: маєток ширився великий,
Худоби різної, рабів.
І був цей чоловік — найбільший
Від всіх на Сході проживаючих синів.
Все це йому не заважало
Любити Бога серцем всім,
Душа не з’єднана із тим,
Що духу росту не давало.
Для чоловіка Божого переконання -
Не в цім, земнім його надбання.
Йов богобійний утікав від злого,
Не просто сам, а і дітей
Учив, як шанувати Бога
І мудрість мати між людей.
Та ворог душ чатує пильно —
І це відомо, і не дивно,
Що сатана у дух стрілу
Встромити хоче надто сильно,
Щоб принести душі біду.
І лиху статися судилось,
Не уві сні воно явилось,
А у реальне ввійшов жах
До Йова: біль, страждання, страх.
Усьому є якась причина,
І цим стражданням теж була,
Та не за гріх вона прийшла
Лиха — до вірного година.
Пропав маєток, був – й не стало,
Дітей побив з пустелі смерч,
Приніс противник Божий смерть.
«Йов не встоїть»! — з ним зло кричало.
Бува чекаємо роками,
Що прийде святість в наші дні —
Мов вершник — в білім, на коні
І принесе з собою лаври,
А втім смиренню кажем – «Ні».
Йов був далекий від чекання,
Він за життя життям своїм
Нужденним, вбогим і сліпим
Був батьком, матір’ю й бажанням,
Надійним другом, був святим.
За що ж ця втрата? Та ще й більше —
Проказа вразила його,
Усе, що було, що найгірше —
В життя до вірного прийшло.
Чому? Хтось кинув око заздрості лихої
На Йова. Хто?
Ну, звісно, сатана.
Він весь горів, і з ним в двобої,
Довести Богу вірність в вірного — хитка.
«Торкнись–но того, що він має» —
Диявол Богу говорив, —
«Ти ж дії рук його благословив,
А забери — чи він подбає,
Щоб святість дух його явив.
За себе все віддасть людина,
Коли торкнутися її»
Та ні, дияволе, причина
Не в Йові зовсім, а в тобі.
Вінець Господнього творіння
Ввійшов в прекрасний Божий світ,
Не панував гріха де гніт
І місце ще не мало тління,
Не було горя, сліз і бід.
Красою щастя вирувало
В безгрішнім настрої життя,
Подружжя з Богом спільність мало,
Діяння чисті, почуття.
І раптом — мить, і в ній — спокуса.
Знань захотілося, та тих —
Не Богу в послусі святих,
Що й привело на хрест Ісуса
Уже за грішних, за лихих.
Первопричина бід у херувимі,
Котрий повстав проти Творця,
Його від створення краса
В якусь — то мить привела до гордині
І він відтоді – сатана,
Противник Божої любові,
Всього святого, чистоти
З безодні в світ свої гріхи
Він все приносить нові й нові,
Щоб світ згубить,
Щоб світ втопить
Зовсім у своєму злі,
Щоб світ не міг іти
До Бога, Його чистоти.
Він кинув виклик перед Богом —
Зламати Йова, погубить.
Бо, думав, вірний не встоїть
Й прокляття з серця його, слово
До неба вже невірного злетить.
Та Всемогутньому довірив
Йов повністю життя
І через віру так повірив,
Що зрікся весь гріха.
З питанням лише: «Чому
Так сталося мені?
За що я є в біді?» —
Він говорив в печалі Богу,
А богобійність залишалася в житті,
Страждання й біль святих,
Як зрозуміти їх?
Премудре вічне слово,
Від Бога відкриття —
Воно закладає основу
Святого перед Господом життя.
Бува, не розумієм
Ту дійсність, що прийде.
Та головне — чи вмієм
І хочемо себе
Віддати в руки Божі,
Довірившись Йому,
О, як то добре, коли схожі,
Подібні ми Христу.
