Літа мої невпинно відлітають,
Мов птах, що гине на шляху.
Лише у спогадах в минуле повертають,
А в дійсності до вічності лечу.
Не раз стоять переді мною
Дитинство, юності роки.
І я несу їх в пам’яті з собою
До відліку останнього, кінцевої мети.
Не зупинити того, що ми маєм.
Воно летить, і нове настає.
І ми в процесі відліку шукаєм
Призначення своє.
Постійні думи, мрії і бажання
Приходять, нові постають.
І так у подиху шукання
Дні наші у минуле йдуть.
Минуле вчинками тримається завзято,
Від нас нікуди не спішить,
Добра в нім мало чи багато
І з нами до майбутнього летить.
Майбутнє – вічність, однозначно.
Яка, - питання постає?
Не відкладаючи, завчасно
Потрібно впорядкувать життя своє.
Літа летять і душу наближають
До переходу в інший край,
В якім нечисте не приймають -
Святе і чисте прийме рай.
