Її не хочуть люди світу,
Для них не бажана вона.
Із неї кров лилась завіту,
Яку боїться сатана.
Ще світ закладення не мав,
А Бог про нього вже подбав.
В великих муках на хресті,
Немов в розпеченій печі,
Отець для Сина місце дав.
Це воля нашого Творця.
Щоб людство в пекло не ішло,
Син Бога рятувать зійшов його
Ціною власного життя.
Наскільки нами в цім свідомо
Душа сприймає жертву цю?
Наскільки їй, душі, відомо,
Яку заплачено ціну?
Не було вигляду людини
На Сині Божім в ті години,
Так понівечили Його.
Та ще й терновий на чоло
Вінок оділо Богу людське зло.
Месію поруч не впізнали,
Якого довго так чекали,
Не слів, не діл від Бога не взяли
Для себе Якова сини.
А він ходив, стояв між ними
Із уст Його лились слова,
Серця наповнені якими,
Спроможні тільки для добра.
Месії місце уділили
Його закляті вороги,
На вигляд крашені гроби.
Святого з грішними вмістили
За містом в муках умерти.
Чому ж не хочуть люди світу
Голгофи, жертви на хресті?
Невже спасіння кров завіту
Їм не потрібна, і без неї
Вони спроможні небо мати
І вічність з Богом досягти?
І в ній навіки пробувати.
Вас обманули, люди, — ні!
Єдине бачення святого
І пробування вічне в нім,
В небеснім місті золотім,
Месію полюбити, Бога,
Який явився людям всім.
В Христі, розп’ятому за грішних,
Себе на жертівник поклав,
Приніс науку істин вічних
Й дарами тих обдарував,
Кого родив у муках смертних.
За них молився і благав,
Щоби минула чаша смерти
І Бог в Ісусі їх прийняв.
Проходять дні, а я шукаю
У Дусі все це зрозуміть
І дійсно вірою сприймаю
Любов, якою можна так любить.
