Єремія слізно плаче,
Смуток мучить і журба.
Підступилася біда,
На землі смертями скаче,
І утіха відійшла.
Удовою стало місто
Велелюдне те колись,
Щастя, радість в нім лились.
До полону, до неволі,
До поган вони пішли.
Вигнання за те знайшли,
Що прийняли гріх до долі.
Усі брами попустіли,
На дорогах без прочан
Замість свята до поган
Йдуть сіонці, помарніли -
Невимовно тяжкий стан.
Вся величність відступилась
Відійшла, нема її,
Від сіонської доньки,
А натомість їй явились
Смерть, полон і вороги.
Прогрішилася багато,
Занечистилася вся,
У непослуху завзято
Відступила від Творця.
В Своїм гніві
Бог захмарив,
Не помилував її -
Юдейської дочки,
А поразами ударив,
За численнії гріхи.
Став противником для неї
Той, Хто милує завжди,
Зруйнував її доми.
Відступився від Своєї,
Допустив, щоб вороги
Убивали, руйнували,
Біль Сіону завдали,
І Ізраїль узяли,
Й до полону повели.
Де ж пророки ті твої,
Що фальшиве провіщали
І гріха не відкривали,
І марнотне всі тобі
Добро в будучність казали?
Допустив Господь біду,
Що задумав – учинив,
Більше милість не явив.
Справедливість же Свою,
Мов огонь, із неба злив.
Жінки плід свій споживають,
Немовлят своїх їдять.
Чи при цім гріха не знають,
Що ж вони тепер творять?
Де ж причина всьому цьому,
Що Господь так допустив,
Свій народ не захистив?
Хто би міг Йому зашкодить?
Гріх Ізраїлю! Це він!
Біг лихому навздогін
І просив його зайти
До сіонської доньки.
І вона не відмовляла,
Заручилася із ним
І жила, як зі своїм.
Душу й серце поєднала
Не із Богом, а з лихим.
Згадай, Господи, що сталось
З нами, спадщина дісталась
Наша іншим, ми в ганьбі.
Наші діти, їх батьки,
Єремія слізно плаче,
Бо дітей в батьків нема,
У біді гіркій вдова.
Все погинуло неначе,
Не сіонська це дочка.
Бог карає, бо Він любить,
Щоби грішник міг спастись,
Свою душу відвести
Від диявольської згуби,
Полишить навік гріхи.
Милосердний в Ісусі
На Голгофі смерть прийняв,
Свого Сина покарав.
За провини чиї? – Наші!
Ісус життя віддав.
