Десь з далекого дитинства
Забринів цвіркун мені.
Ліс в вечір’я оповився
За селом на заполі.
Сонце тихо засинало,
День ховаючи в тиші,
А вечір’я покривало
Ліс, болота і кущі.
Все рясніш роса стелила
Оксамитове зерно.
В лісі музика бриніла
В листі шелесту свого.
Як тепер, стоїть той вечір
В моїй пам’яті з тих днів.
Ранець витертий на плечах,
Пастуха спізнілий спів.
Нагодована худоба
На дорозі польовій,
Надвечір’я, в тілі втома.
Йдем в село, в нічний спокій.
