Насправді, хто душу зігріє
І серце, як плаче, – зцілить.
Підтримати його зуміє,
Завжди, в кожну мить?
Як болі великі постануть,
І туга сердечна прийде,
І муки нестерпні настануть –
Хто серце в обійми візьме?
Підтримає ніжно, ласкаво,
До серця потоки ввіллє,
В смиренні ввійде величаво,
Страждання відкриє своє;
Пригорне до себе в любові,
Зігріє теплом своїх рук,
Наставить в євангельськім слові
Величчям заступницьких мук.
О, де ж Він? Тут, поруч, не треба
Людині далеко іти,
Щоб спокій отримать для себе,
Бо він є в Ісусі Христі.
Це Він, Хто втішає, спасає
І в небо спасенних веде,
Він душу і серце зціляє,
В Нім кожен в любові живе.
І, цим утішаючись, знаю,
Що буду духовно рости,
Як „Я” своє горде зламаю
І місце дам Богу в житті.
Не частку, а всього, багато
Віддам на служіння Христу
І в Дусі Його прославлятиму,
Хвала безкінечна Йому.
