Чуєш, як співає жайворонок в небі,
То, буває, грудкою до землі летить,
Потім підіймає знову в співі себе
В сонцем обігріту, голубу блакить.
Пам’ятаю юність, буднями зігріту,
Про дитячі роки вже й не говорю.
Тільки знаю добре хату нашу бідну
І стареньку книгу - Біблію святу.
Бачив я багато: пташку, як літала,
Співуна оцього, зразу за селом,
Тріпотіли крила, пісенька лунала,
Наповня природу ніжністю кругом.
І тепер згадавши думаю про себе:
Юність змарнував я, ніжність не шукав,
Хоч і чув багато про чудове небо,
Та від нього просто довго я втікав.
Не знайшовши щастя, загубивши спокій,
Повернувсь в дитинство - роки золоті.
Пригадав, що треба з Біблії уроки,
Із криниці щастя брати для душі.
Зупинивсь і думав, що мені робити,
І прийшло на серце рішення тоді,
Щоб з Христом почати по-новому жити,
Примиритись з Богом раз і назавжди.
